Історія чехів у Вовковиях

31 Травня 2020, 11:43
4180

Сьогоднішнє село Вовковиї являє собою об'єднання колишніх двох окремих сіл: Вовковиї і Вороничі. Колишнє село Вовковиї було розсташоване на місці теперішнього хутора Перекалок, яке було зруйноване татарами в 15-16 ст. при нападі татар на м.Дубно і його околиці. Люди, які залишилися в живих переселилися на південно-західну сторону р.Калинівка з метою захисту від ворогів: з однієї сторони дрімучий ліс, з другої – річка Калинівка, яка була на той час широка.

Перша документальна згадка про село є від жовтня 1459 року в грамоті якого князь Свідригайло підтверджує Луцькому св. Василівському монастирю право на маєток, наданий йому ще князем Мстиславом Володимировичем і Романом Романовичем, йдеться на сайті «Демидівщина рулить».

На лісових галявинах берега річки почали будувати собі житло. Це робилося з тих міркувань, щоб захиститися від ворога. Для цього послужила річка, а також дрімучі ліси, в яких водилося багато вовків. Голодні підходили до жител наших предків і вили. Звідси і назва- Вовковиї..

За переказами людей до нашого сьогодення . дійшли факти тутешньої битви козаків з поляками. Козаки, відступаючи в напрямі Дубна після поразки під Берестечком, затримались у селі. Тут їх наздогнав великий польський загін. Розгорілася запекла битва, в якій перемогу святкували козаки. Вони поховали своїх загиблих побратимів за козацьким звичаєм, насипали на їх могилі курган і рушили далі, бо на допомогу ворогам спішила підмога.

За часів кріпацтва на території села було два поміщики Залеський і Бернатович. Будинки п.Бернатовича в знак помсти за знущання над селянами підпалили брати Микола і Михайло Колісники. Три роки (1860-1863) тягнулося судове слідство і розшуки Миколи. До наших днів дійшли спогади старожителів про тяжке життя кріпаків.

Влітку п.Барнатович зібрав гостей і відзначав
свій день народження. Кухаркою працювала у пана
жителька села Скоропадська. У неї була чотирьохрічна дочка, яка жила з мамою в панському дворі. Вона гралася на подвір"ї з панськими дітьми. Під час прогулянки пан з Лубенського повіту зацікавився дитиною. Він став запитувати чиє це "децько". Барнатович повідомив,-що то дівчинка його кухарки. Дівчинка все слухала. Вона прибігла на кухню до мами і стала плакати, що чула, що її пан обміняє на собаку. Мама заспокоїла дитину і сказала, щоб не плакала, що нікому не відпустить її. Прийшли слуги, покликали до "покою". Дівчинка плакала, мама сказала, що забере вночі, щоб не заснула і відкрила вікно. Дівчинку переодягнули у панський одяг. Коли гуляння закінчилося, слуги позбирали все, пішли відпочивати. Кухарка зібрала всю їжу, розкинула хортам, яких було дуже багато - 18, напоїла варту, підійшла до вікна, забрала дитину і швидко зникла за панським садом в напрямку Козина. До ранку вона добралася на трасу, що йшла на Львів. Дуже тяжко було, але добралася до Польщі. Там знову стала кухаркою у Ксьонза. 14 років жила у нього. На щастя польський священник виявився доброю людиною, знаючою. Він ходив в ліс, збирав трави, лікував людей. Завжди брав з собою у ліс свою кухарку з дочкою, розповідів, які і коли збирати, як лі кувати. Через 14 років, коли кріпацтво було скасоване, повернулася Скоропадська з дочкою додому. Вона була селянським лікарем, лікувала, приймала роди, надавала допомогу бідним селянам.

Злиття сіл Вороничі і Вовковиї відбулося у 19 ст. з приїздом у 1870 році чехів.

Волинь. Прекрасний, багатостраждальний край, що знав і Київську Русь, і Польщу, Австро-Угорщину, Литву, Туреччину, Німеччину, Росію. Край, де схрещувалися* інтереси і мечі цих країн, де жив, трудився, відстоював свою незалежність західний край української родини. Своєрідний край, де тісно населилися на протязі сторіч звичаї, мова, кров цих народів, що зробили Волинь неповторною землею, що була і мачухою, а більше матір"ю: доброю, всерозуміючою для свого народу і тих, кого доля закинула на її землі, кого добровільно, кого силою.

Період життя під Польщею був важким, поляки не поважали чехів так, як і українців. Жили єдністю і надією на краще.

В 1939-41 рр. Волинський край, як і вся Західна Україна, був приєднаний до Радянського Союзу.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, частина чехів була призвана до лав Радянської армії (13 чоловік) А вже після звільнення села в березні 1944 року велика частина Вовковиївських чехів, з них 12 дівчат, пішли воювати проти фашистів в армію Людвіга Свободи. Багато з них загинуло, в армію йшли родинами, батько, сини, брати. Иозеф Пернічек в совєму щоденнику записав, що з 865 чеських жителів Вовковий до армії пішло 214 чоловік.

Автори книги "Сліди, занесені часом" розповідають про те, що в роки Вітчизняної війни чехи теж, як могли, допомагали армії кіньми, підводами, борошном, вівсом та іншими продуктами. 800000 тис карбованців на танкову колону "Чеський Малин" зібрали волиняни, в тому числі і Вовковиївські чехи. Здавали золоті і срібні речі, срібні гроші. На чеську армію здавали гроші і продукти і місцеві українці: Назарук, Григорій Панько, Іван Загреба, з Рогізна - Калістрат Філіпчук, з Підвисокого - Іван Зубчук.

Після закінчення війни молоді і неодружені чехи залишилися у Чехословаччині, інші повернулися у Вовковиї до родин.

Після війни чехословацький міністр закордонних справ Ян Масадик звернувся до міністра СРСР Вишинського з проханням дозволити чехам виїхати до Чехословаччини. Спочатку це не вирішилося, але чехи жили надією на зустріч з близькими, що там залишилися, і на зустріч з рідною землею.

Згодом комісія зробила перепис чехів, господарств, землі. Кожна родина могла взяти коня, корову, віз, збіжжя. Але більшість вирушила поїздами, взявши лише необхідне.

Від"їзджали з радістю, але й зі смутком, адже на цій землі жило три покоління їх родин, вона стала рідною, зрозумілою, близькою.

Не згадуйте нас лихом, не споминайте нас зі злом", - плачучи говорили українцям, які їх проводжали. Частина залишилася у Вовковиях, це змішані родини Двожака, Богдана, Віркова, Ірина Зівалова, Майстрова, Анна Кийовска, Новотна, Павліна Ступнікова та інші. Згодом поверниться родина Ярослава Сови. Ще жива єдина чешка в селі Анна Снєшна.

В основному Волинські чехи поселилися у північно-чеській області, майже на кордоні з Німеччиною. Так, як ця область перед війною належала німцям, а після відійшла до Чехословаччини1, то реемігранти отримали будівлі, худобу, хмільниці. Жатець, Лоуни, Ліберець, Хеб - міста, де найбільше поселилося чехів з Вовковий.

Автори книги "Сліди, занесені часом" пишуть: "Були і залишилися приятелями українців і України не на словах, а серцем". І дійсно, це видно по їх приїздах у Вовковиї, родинами, з онуками. їх зустрічають хлібом - сіллю, плачуть вони, плачуть місцеві.

Мабуть важко знайти край, де б жило так багато людей різних національностей, вірувань, вподобань, як на Волині, і які зуміли порозумітися в часи найважчих випробувань і стати на захист вже рідної їм землі і в роки шершої і другої Світової війни.

Серед цих народів були і чехи, яких доля закинула на Волинь в 60-70-х роках 19-го сторіччя, і

яка стала їм рідною.

В книзі "Сліди, занесені часом", один з її авторів Йозеф Фойтік скаже про Волинь, як може сказати лише син про свою матір:

"Волинь! Земля ланів золочих, таємних лісів, земля вільно плинучих рік і буйних квітучих лук, земля березових гаїв і вишневих садків. Земля сумних думок, пісень і вогняних танців, Земля прекрасних дівчат і сміливих хлопців, Земля могил і курганів Земля просочена кров"ю козаків, поляків, Росіян, литовців, шведів, турок,татар, французів, Австрійців, німців, мадярів Земля багата славою і великим терпіннями Земля, яка вміла любити, але яку мало хто жалів,

Земля, яка прийняла жменьку одважних чехів, Які покинули свою домівку і пішли до незнайомої Чужини слухати собі і своїм дітям нову щасливішу долю,

Знайшли її на своїх чорних полях, Земля волинська!

Чеські еміграції розпочалися приблизно з 1848 року до Америки, Угорщини, Югославії, Румунії і до Руска, як вони називали і Україну, і Росію. Шукали кращих умов життя, дешевшої землі. Криза після 1866 року після прусько-австрійської війни, все частіше очі чехів поверталися до сходу, до слов'янських народів, де надіялись знайти розуміння і приязнь. В 1867 році на слав"янському з"їзді в Москві чеська делегація звернулася з проханням про приїзд чехів до Руська. їм запропонували Самарську губернію і північний Кавказ.Але після придушення польського повстання 1861 року повстало питання про переселення чехів на

Волинь.

І вже в 1869-1870 рр. були на Волині заложені чеські села: Глинськ, Будораж, Квасилів, Чеський Малин, Мирогоща, Старе Теремно, Семидуби та інші. Тоді ж були закуплені землі, на яких заложена частина Вовковий (Волков). У графині Шувалової (жила в м.Дубно) була закуплена орна земля і ліс по 20-25 крб. За морг з виплатою до 1883 року. Далі були Підвисоке, Каролінка, Кшаки, Яблунівка, Чорний ліс, річечку чехи називали - Горка.

До Вовковий приїхало 76 родин. Спочатку дехто жив у землянках. Корчували ліси, бо вовки часто забирали домашніх тварин. Пилка, сокира, мотика-корчувачка - перші знаряддя праці. В епідемії холери і паратифу спонукали чехів викопати криниці, глибина деяких сягає до 40 і навіть 80 метрів (Підвисоке).

Першою в селі забудували вулицю Широку. Великі двори, сад, квітник - було типово для чеського двору. Перші будинки були з дерева, пізніше -цегляні, які збереглися в селі до наших днів.





Землеробство



На початках життя чеських переселенців було нелегким. Корчування лісів, приведення землі до норми, можливості посіву, обробітку - все вимагало великої праці. Найкраще родила пшениця, ячмінь, каротопля, цукровий буряк, який сіяли мало. Так, як найближчий цукровий завод був у Мізочі, не було доріг. Сіяли олійні культури, вирощували сади і, головне, хміль.

У книзі Ярослава Вачуліка "Діяння Волинських чехів" зазначено, що лише у Вовковиях було 138 га хмелю. Починали із звичайних плугів, серпів, кіс, згодом із Чехії були завезені молотарки, сівалки, виорювачі картоплі, мотори. Були вони вже в 1885-1890 рр.

Чехи були добрими хазяями.Зібране зерно мололи на власному млині, муку вигідно продавали в містах, відходами годували худобу. Великі прибутки давав особливий сорт ячменю, який вирощувався для пивзаводів, яких на Волині було вже багато. Завозили елітні сорти зернових з Польщі, Швеції, Голландії та інших країн. Тому збирали пшениці, ячменю по 25-30 ц/га. Сіяли горох, просо, льон, ріпак, мак, кукурудзу, тютюн. На щорічних конкурсах на кращого господаря серед прилеглих сіл майже завжди вигравав перше місце Вовковиївський чех Владімір Кроутіл.

Хмелярство.

Першим, хто завіз хміль на західну Волинь був Вайц з Глинська в 1870 р. Вацлав Двожак, Ірківський, Орманек, Кадавий, Гелебранд та багато інших садили і вирощували хміль, удосконалюючи конструкції з дроту ("дротянки"), агротехніку вирощування, догляд, сушіння. В першу світову війну частина хмілярень була знищена, так, що в 1919 р. один пуд хмелю (16,38 кг) коштував 100 золотих рублів (можна було купити за ці гроші нову жатку). Криза 1929 р. знищила до 80% хмілярень на Волині. І вже пізніше такого високого економічного ефекту ця галугзь господарства не досягала, хочахмялярня у Вовковиях була ще довго після від"їзду чехів на Батьківщину - 1947-1948 рр.

Велику увагу чехи придавали вирощуванню хороших сортів яблук, груш, слив. Місцеві українці разом з чехами вирощували євреям урожай фруктів, що давало великі прибутки.

Чехи Громада, Кадавий, Новотний, Гавранек та багато інших мали більше ніж по 1 га саду.

Візиткою кожного господаря були коні. Вирощували середньо-важких коней. Намагалися придбати англійської та арабської порід, навіть Орловської. Так само вирощувалися корови кращих порід, що дало змогу мати власні молочарні. Свиней степової породи, які за два роки досягли до 3 ц ваги, курей, гусей, качок, кролів ангорської породи та інші.Декілька чехів опікувалися ставком, який давав селу і на продаж досить риби.

На протязі перших 5 років життя на Волині чеські поселенці мали деякі пільги, як звільнення від сплати податків військової повинності, деякі царські укази і декрети їх також не стосувалися, що дало можливість швидко розвиватися як економічно, так і культурно.

В 1888 році частина чехів прийняла православну віру, частина залишалася католиками.

Перед другою Світою війною мали свою сільраду, організували чеський колгосп.

Чеська школа була побудована в 1877 р. Першим учителем був Йозеф Бучек. Чехи його згадують як високо культурну, всебічно ерудовану людину, яка все життя присвятила вихованню декількох поколінь чехів, його вихованці займали високі посади, зокрема Вацлав Зоф, який був першим комісаром військово-морських сил СРСР. В школі було багато гуртків, ділянки по вирощуваню овочів і квітів.

Чеська школа зазнавала змін при поляках, німцях, але завжди намагалася зберігати вивчення чеської мови, звичаїв своїх предків. Школа проіснувала до еміграції чехів до Чехословакії в 1947-48 рр. Культурне життя.

Вже в 1970 р. у Вовковиях було 2 духові капели, одна Вацлава Мартиновського, друга капела пожежників Фердінанда Форжта. Саме ці пожежники врятували сусіднє село Рогізно від страшного пожару, що дуже зблизило чехів з українцями. Великоб популярністю користувався драматичний гурток Йозефа Боучка.

Чеська бібліотека нараховувала 5800 книг. Бібліотекар Богуміч Янда. Бібліотека передплачувала багато журналів і газет, деякі з них можна знайти у місцевих жителів. Ці газети і журнали давали можливість тримати зв"язки з батьківщиною, слідкувати за модою, новинами техніки сільського господарства. До речі, вони видавалися в Луцьку, Житомирі, Києві. Слід зазначити, що чеська громада села мала багато гуртків: співучий, спортивні, танцювальний, ковзанарський, духові та ряд інших. Широко відзначалися православня і католицькі свята. В селі, крім* церкви, був невеликий католицький костел.

В 1907-1909 рр. наблюдається виїзд частини чехів до інших міст України і Росії, Петроград, Київ, Харків, Сміла, Полтава, Смоленськ та інші. Везли свої вміння з хмелярства, обробці м"яса, організовували підприємства.

Після 1 Світової війни частина з них повернулася до Вовковий, частина залишилася на Сході. Брати Иозеф і Владимір Корабові залишилися в Києві. Иозеф став професором Київського університету. Його дочка Валентина і зараз є професором цього університету.

В період, коли Волинь була під Польщею, ціни на землю були так підняті (1929-35 рр.) - 1 га - 1000 польських злотих, що примусило частину родин виїхати до Америки та інших країн (Аргентина, Канада).

Відомо, що наші чехи приймали участь у Ватіканській війні 1877-78 рр. у російсько-японській війні 1904-1905 рр. Иозеф Шульц, Владімір Новотний, Франтішек Шімачек.

В І Світовій війні приймало участь багато чехів на стороні російських військ, багато з них загинуло.

Революція 1917 року в РОсій також не обійшла стороною чехів, вояк вже було сказано, частина з них жила у східних областях. Одним з учасників на "Аврорі" (крейсер) був чех Йозеф Ірковський. Згодом більша частина Волині відійшла до Польщі, аж до 1939 року.

Найбільш відомим є Вячеслав (Вацлав) Іванович Зоф, який разом з братами пішов у революцію. Народився у Вовковиях в 1889 році. Член компартії з 1913 року. В 1924 р. комісар військово-морських сил СРСР, член революційно-військової ради, 1927-29 рр., член колегії комісаріату. Працює заступником військових комісарів, у водному транспорті. Доля його була пов"язана з Сестрорецьким збройним заводом.

У громадянській війні був комісаром 19-ї дивізії червоної армії на Уральському фронті.

В 1933 р. був радянським морським аташе в Парижі.

В 1937-38 рр. в період повальних репресій В.І.Зоф був заарештований. Помер в 1940 році. Була заарештована і його дружина, як вороги народу, в
дитбудинку помер їх єдиний син Володимир. Учні Вовковиївської СШ їздили в Ленінград на Сестрорецький завод, в Москву, та ще жила дружина Зофа. Біля школи с.Вовковиї стоїть погруддя Вячеслава Івановича, одного з найкращих наших земляків. Після XX з'їзду КПРС В.І.Зоф був реабілітований.

Поважні чехи їдуть в Рогізно, на Підвисоке, куди ходили молодими до українських дівчат.

Тут пройшла молодість з її радощами і смутками, найкраще, що у них було, ось чому вони приїзджають , хоча й років їм уже багато, а пам"ять завжди залишається молодою. Така вже вона пам"ять, не підвладна часу.

Чехи з великою любов'ю відвідують рідні місця на Волині і особливо чехи, які жили до 1947 році в нашому селі. Було це за колишнього Р.С. в час встановлення дружніх зв'язків з Чехією. Тоді вона стала соц. Державою. І в 1967 році окремі чеські сім"ї відвідали наше село. Це були сім"ї Міліцких, Веселих, Голечків. Боляче було дивитися, як вони переступали з хвилюванням із сльозами на очах подвір"я рідних осель. Згадували все: босоноге дитинство, обкрадену війною юність і від"їзд в невідому країну. Там, в Чехії, довелося пережити все . Тепер все позаду. Вони стали громадянами Чехії, але потяг до рідних місць не залишає їх до кінця життя.

Масовий приїзд чехів на Волинь почався в 1993 р. коли п. І. Панкова з м. Жатець організувала екскурсії -поїздки волинських чехів в рідні місця і особливо в Малин. Серед туристів було багато чехів із нашого села Вовковиї. Перші приїхали сім"ї Міліцких, Зівалів, Голечків, Веселих, Ірковських, Панцежів, Кадави і багато інших. Вони згадували з любов"ю той нелегкий період в їхньому житті, коли жили при панській Польщі, страшні роки війни. Але то був неповторний період дитинства і юності. З якою теплотою оглядали свої уцілілі садиби, пивзавод, хутори, де жили, вірніше знаходили ці місця, "Ружічки копец", чешський цвинтар. Спогади,спогади...

Музичні вітання принесли чехам родини Миркевичів, Корнійчуків. Виконували пісні їхньої молодості, на чешській мові. Дуже схвильовано слухали виступ поета-сатирика, колишнього жителя села Вовковиї Солоневського Ростислава.

Спогадам, хвилюванням не було кінця. Гостей вітали друзі, односельчани. Дуже здивував і схвилював виступ на чешській мові Сови Я.Я., який був директором їхнього чешського пивзаводу, доклав багато праці і вміння, щоб було, як колись при чехах. Гостей завжди зустрічав на території заводу, пригощав продукцією, порівнювали, згадували, дякували за щирість і повагу. У виступі Корнійчук О.А. заставила повернутись спогадами в босоноге дитинство, обкрадену війною юність «Сльози, спогади, подяка». Вона піднесла шкатулку з рідною землею, яка ростила, годувала їх. Це була колись і їх земля. Із сльозами на очах шкатулку прийняв п. І.Панцеж. Вони повезли її з собою'в Чехію.

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39