Після Гурбівського бою з енкаведистами, простий боєць УПА Сафат став катом для свого народу, - ЗМІ

У Демидівському районі, неподалік села Ільпибоки, є Долина Смерті, де у трьох засипаних землею криницях поховані тіла близько сотні людей.

У 44-45 роках минулого сторіччя трагедії тут розігрувалися мало не щоночі. Радянська пропаганда наголошувала – людей катували й нищили бандити-бандерівці. Але з часом заговорили і рідні загиблих, і документи самих катів. Факти свідчать, що за злочинами псевдобандерівців стоять радянські спецслужби, повідомляє Радіо Свобода.

Редактор видання «Реабілітовані історією», історик Андрій Живюк розповідає, що навіть та невелика частина документів, котрі вдалося роздобути (як відомо, всі основні архіви колишнього КДБ перекочували до Москви), засвідчують масове несприйняття радянської влади як у передвоєнні, так і в перші післявоєнні роки на Західній Україні. Відтак влада мусила вишукувати технології, щоб упокорювати цей народ.

Однією з таких технологій стала ідея створення спеціальних груп під виглядом боївок УПА чи то якихось боївок СБ-ОУН, які мають боротися як проти справжніх упівців і оунівців, так і провокувати місцеве населення. З часом друге завдання – створення негативного іміджу УПА – стало основним. Цей процес набув лавиноподібного характеру в середині–другій половині 1944 року.

Псевдобандерівці як зброя проти патріотів

Письменник і краєзнавець Микола Руцький приходить у долину Смерті не вперше. Поряд – його рідне село Ільпибоки. Про одного із перевертнів – Сафата – дізнався від батька. Чоловік розповідав, що Сафат був в УПА простим бійцем. Після Гурбівського бою з енкаведистами він став зрадником і очолив боївку ворогів. Спочатку земляки про це не здогадувались.

Сафат господарював на хуторі біля села Пащиха, в якому за польських часів жили заможні люди. Це було одне з націоналістичних сіл, понад 80 дворів. Волинянин Юстим Омельчук організував тут значний осередок мельниківців. В цьому селі і жив також Сафат Панасюк, який потім стане катом для свого народу.

Жителька сусідньої з Пащихою Калинівки Ніна Столярчук переконана, що в цій долині, в одній із криниць, лежить і її батько, Тимофій Самощук.

«Тато був великим столярем, а був такий час, що хто прийде, мусив підкорятися, йти. Робив криївки, – розповідає Ніна Столярчук. – А потім Сафат ходив. Сказали йому, що то тато робив. Прийшли, коли тато був на селі, забрали його звідти, привели додому. Мама каже: «Треба перевдягтися» – «Не треба, вберемо його». До однієї тітки завели, вбили їх, наклали всіх побитих. А потім взяли коней, і так, як дрова, наклали і повезли. А тата живого спочатку вивели – він дуже плакав. Посадили наверх на ті трупи й повезли туди, в криницю. І більш ми тата не бачили. А розповіла про все тітка, в хаті якої вони катували».

Григорій Кравчук із сусіднього села Рудки був сільським учителем. Під час війни пішов до повстанського загону, брав участь у великому бою з нацистами під Кременцем. Згодом – у Гурбенській битві з військами НКВС. Після повернення – очолив повстанську сотню. У 44-му його намагалися завербувати у псевдоУПА. Переговори вів перевертень на прізвисько Співак. Кравчук від участі у каральних акціях відмовився, після чого його закатували. Нині його молодший брат Федір пригадує, як, прощаючись із рідними, Григорій передбачив свою загибель і попросив рідних розповісти все людям, коли настануть слушні часи. Це сталося лише через півстоліття…

Півтисячі жертв – на руках кадебістського агента

Житель Калинівки Володимир Людвічук, коли повернувся з війни (воював в армії Людвіка Свободи) – був шокований тим, що відбувається у його краї. Через звірства Сафата Долину смерті тепер часто називають Сафатовою долиною. Чоловік, каже: про те, що за злочинами стоять енкаведисти, знав із самого початку – про це вже з 45-го року знали і перешіптувалися люди на селі. Кажуть, лише від його рук загинуло близько півтисячі людей. Підступніших дій від радянської влади щодо повстанців годі було й чекати. У кривавий млин заради очорнення українських патріотів кадебістські упирі час від часу кидали східняків, яких радянська влада відправила сюди на роботу.

Ще одним свідченням того, що безчинства на Волині чинили банди псевдоупівців, є численні докази свідків про те, що справжні повстанці не чинили розправ над приїжджими вчителями і земляками – радянськими ветеранами-фронтовиками. Але страшного 45-го кадебісти зробили свою чорну справу – підірвали довіру населення до УПА.

На цій світлині – перевертні з банди Сафата поряд із енкаведистами. Після виконання злочинних завдань бандити легалізувалися. Вони привселюдно здалися «на милість» радянській владі, відзначивши це застіллям. Згодом Сафата призначили головою сільради. Втім, звичка далася взнаки – ночами бойовик грабував домівки місцевих чехів. За це, а не за масові убивства, його-таки судили. «Люди, як він прийшов із тюрми, хотіли одразу вбити, бо він дуже багато понищив людей. А він утік десь у Росію», – розповідає Ніна Столярчук, донька закатованого Тимофія Самощука.

Микола Руцький каже, що цей суд був фарсом. Досі не зрозуміло, чи Сафат взагалі відбував покарання. «У 70-х роках наші земляки його вирахували – аж у Ялті. Сафат доживав своє життя в Криму…»

За розсекреченою інформацією, станом на 1945 рік на території Західної України радянський режим створив 157 спецгруп під маскою УПА. З них лише на Рівненщині діяли майже півсотні спецзагонів із перевертнями.

Валентина РОМАНЮК