Зірки району: як Микола Жулинський із робітника став віце-прем’єром

Видатний літературознавець та політичний діяч Микола Жулинський свого часу працював слюсарем, трубозбиральником, а згодом очолив один із найпрестижніших інститутів країни. 

Журналісти видання Район.Демидівка продовжують знайомити своїх читачів із визначними особистостями, які народилися, або живуть, на теренах Демидівського краю. Сьогодні ми познайомимо вас із українським літературознавцем, політиком, президентом Міжнародного громадського об’єднання «Волинське братство», голова Наглядової ради Волинського національного університету імені Лесі Українки, директор Інституту літератури ім. Шевченка НАН України, доктор філологічних наук, академік НАН України Миколою Жулинським.

Микола Жулинський народився 25 серпня 1940 у селі Новосілки, яке тепер називається Набережне, Демидівського району.  Після школи здобув фах журналіста у Київському університеті ім. Т.Шевченка.

Трудовий шлях починав вчителем восьмирічної школи в селі Озерськ. Закінчиши Дубнівське педагогічне училище, працював робітником промкомбінату Волинського облжитлопостачторгу.

Згодом трудився підсобником, слюсарем Луцького електроапаратного заводу, трубозгинальником Ленінградського суднобудівного заводу.

З 1968 року Жулинський працює в Інституті літератури ім. Т.Шевченка НАН України. Спершу був аспірантом, згодом став молодшим науковим працівником, науковим секретарем. З 1978 пан Микола трудився заступником директора з наукової роботи, а з 1991 року він є директором інституту.

З лютого по листопад 1992 Микола Жулинський був державним радником України з питань гуманітарної політики, голова колегії Державної думи України.

Політична та громадська діяльність літературознавця розпочалася в жовтні 1992, тоді Жулинський став віце-прем’єр-міністром України з питань гуманітарної політики. На цій посаді він пробув до серпня 1994 року.

З 1994 по 1998 рік Микола Жулинський був народним депутатом України ІІ скликання.  Його обрали голово підкомітету з питань творчої діяльності, мистецтва, мовної та культурно-просвітницької політики Комітету з питань культури і духовності. Був членом групи «Конституційний центр».

Затим Жулинського знову призначили віце-прем’єр-міністром України.

У 2004 році уродженець Демидівщини знову пройшов до Парламенту від блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». Став головою підкомітету з питань охорони історико-культурної спадщини Комітету з питань культури і духовності.

В 2006 році Жулинський виходить з фракції «Наша Україна» і переходить до провладної фракції «ПППУ». З грудня 2006 до листопада 2008 — позаштатний радник Президента України.

До липня 2010 року Микола Жулинський був головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. З посади його звільненили після низки скандалів.

Микола Жулинський має чимало відзнак та нагород:

Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2009).

Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (вересень 1997 р.), I ступеня (серпень 2000 р.).

У листопаді 1993 р. Світовий конгрес вільних українців відзначив М.Жулинського найвищою нагородою закордонних українців — медаллю Св. Володимира за видатний внесок у наукову і політичну діяльність.

Лауреат Республіканської премії ім. О.Білецького в галузі літературно-художньої критики (1978), Державної премії України ім. Т.Шевченка (за книгу «Із забуття — в безсмертя», 1991), премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (1994).

Міжнародна літературна премія імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень».

У 2000 році отримав звання почесного професора НаУКМА.

15 жовтня 2009 удостоєний звання «Почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка».

Державна премія України в галузі науки і техніки 2014 року — за роботу «Історія української культури» у п’яти томах (у дев’яти книгах) (у складі колективу).