Зірки району: Вступні іспити замість Ігоря Юхновського здавав рідний брат

На сайті «Район.Демидівка» стартує новий проект «Зірки району». Щотижня ми розповідатимемо вам про видатних особистостей, які народилися на Демидівщині. Перша наша розповідь про вченого, фізика-теоретика, державного, політичного та громадського діяча Ігоря Юхновського. Якщо ви знаєте людей, про яких варто написати, чекаємо ваших рекомендацій у коментарях до матеріалу, або ж на електронну адресу видання [email protected] 

Ігор Рафіїлович Юхновський народився у селі Княгинине Демидівського району. Тут пройшлий його дитячі та юнацькі роки. Дитиною та юнаком він пережив три окупації. Навчатися в кременецькій гімназії почав за польської влади. Каже, що «вчився як у тумані», бо все було польською мовою.

«Коли в 39-му році прийшли перші совєти, все стало по-українськи. Магазини були завалені халвою та українськими підручниками. Я тоді ходив у 6-7 клас і вперше відчув, як важливо вчитися та думати на рідній мові. Так я став першим математиком у класі» - розповів Ігор Рафаїлович журналістам «Української правди».

Проте зачарування «совєтами» тривало недовго.

На хвилі національного піднесення учні старших класів почали писати патріотичні та політичні вірші про Україну. Юхновський пригадує, як у гімназію щотижня приїжджала машина, схожа на хлібовоз. Звідти виходили два міліціонери і забирали кількох учнів, яких відвозили в місцеву тюрму. Більше арештованих школярів ніхто не бачив.

«Я хоч не ліз у політику, але отримав неймовірний удар по психіці. Усе місто тоді жило в мовчазному жаху».

Уже після відступу радянських військ із Кременця люди виявили в тюрмі мертві і замордовані дитячі тіла.

У 1941 році нацистів у місті зустрічали квітами – у людей знову зажевріла надія на національне відродження. У гімназії дозволяли виконувати і вивішувати синьо-жовті прапори.

«Я, коли вішав синьо-жовтий прапор на штахеті нашої хати, то мені аж мороз йшов по шкірі».

Але вже за місяць Кременець знову охопив терор. Гестапо арештовували і розстрілювали цілі сім’ї української інтелігенції, у тому числі й лікарів.

«Далі вони почали хапати людей, як звірів, щоб вивезти в Німеччину».

Тож коли в 1944 році сюди повернулися радянські війська, Юхновський разом із братом зголосилися добровольцями на фронт у складі інженерно-саперних військ. Капітуляцію Німеччини він зустрів у польському містечку Каменц.

«Раптом вночі чую вигуки «Ура!». І я зрозумів, що війна закінчилася. Я мав ручний кулемет, виставив його у вікно квартири, де мешкав, і всю тарілку в повітря розстріляв. Потім побіг на головну площу містечка. Ви навіть уявити не можете тої радості людей. Там уже не відчувалося, хто командир, хто солдат – усі обнімалися, цілувалися та стрибали».

«Безграмотний» академік

Після демобілізації Юхновський вирішив вступати до Львівського університету на фізичний факультет. Але через війну не встиг отримати повну середню освіту. Тому його батько за "півлітри" домовився за фальсифікований атестат із директором місцевого технікуму.

Юхновський дуже боявся завалити вступний іспит з російської мови. Тому домовився з братом, що той піде складати замість нього. Приймальна комісія не зауважила підміну.

«Я й досі безграмотний. Коли мені доводиться писати якийсь твір, то помилки мені вибачають. Вважають, що я як академік маю на помилки право», – з посмішкою відкриває таємницю вчений.

Сам Юхновський замість брата і ще кількох своїх друзів складав вступні іспити з математики. Злочину в тому юнаки не бачили, бо після війни всі дуже хотіли вчитися.

«В університеті я вчився, як проклятий. На четвертому курсі прочитав монографію академіка Боголюбова, яка тільки вийшла, і зрозумів, що буду працювати в напрямку статистичної фізики».

Оцінюючи дипломну роботу студента Юхновського, університетський професор визнав, що вона відповідає всім вимогам кандидатської дисертації. Тоді окремі матеріали з диплому навіть опублікував найвідоміший в Радянському Союзі журнал для фізиків.

Кар’єра фізика-теоретика і далі успішно розвивалася. Юхновський провів кілька оригінальних досліджень у галузі теорії заряджених частинок, написав кандидатську, а потім докторську.

Наприкінці 60-х очолив новостворений у Львові відділ статистичної теорії конденсованих станів Інституту теоретичної фізики Академії наук УРСР, який завдяки старанням Юхновського в 1990 році переріс у цілий Інститут.

Попри успішну наукову діяльність, саме в цей час Юхновський вирішує піти в політику.

«Порядний» комуніст

До перших виборів у Верховну Раду Юхновський був членом КПРС. Вступив у партію ще в 1957 році. Каже, що піддався на активну агітацію з боку секретаря місцевої парторганізації.

Хоча батьки Юхновського, якого до шести років виховував дідусь-священик, були проти цього кроку.

«Наша родина була дуже побожна, традиційно богомольна, щонеділі ходили до церкви. Моя мама казала: «Ми проти, але якщо ти вже вступив туди, то залишайся порядною людиною». Я цієї заповіді мами дотримувався все життя», – згадує вчений.

У 1988 році Юхновський як делегат бере участь в історичній 19-й конференції КПРС. Тоді в Москві обговорювали демократизацію політичної системи СРСР. На прес-конференції фізик спантеличив журналістів заявою, що Радянський Союз рухається до розпаду.

«Якби мені вдалося виступити з цією заявою і на самій конференції з трибуни, то був би фурор. Але тоді не вдалося отримати слова».

Академік Юхновський прогнозував безперспективність системи Радянського Союзу, в тому числі з точки зору фізики. А саме – відповідно до закону термодинаміки. Мовляв, ізольована система, якою був Радянський Союз, призводить до спонтанного безладу та опору.

Також він не вірив у майбутнє СРСР без приватної власності та конкуренції.

«Тоді все працювало за вказівками Держплану. Щоб мати постійні замовлення, підприємства були зацікавлені виробляти низькоякісну продукцію, яка б швидко виходила з ладу. Це гарантувало б усе нові і нові замовлення.

Таке господарство робило країну відсталою. Як наслідок – наприкінці 80-х навіть радянська голка була значно гіршої якості, ніж європейська. Тобто ми падали і падали. Тому це не хтось розвалив СРСР, а він сам ішов до розпаду».

Хоча Юхновський і робив подібні прогнози, він не одразу долучився до тодішнього активного націонал-патріотичного руху. Навіть відмовився від першої пропозиції Івана Драча вступити в Народний Рух України.

«У мене з цим середовищем (дисидентів та націонал-демократів – УП) ніколи не було довірливих стосунків. Я також ніколи в ті часи не зустрічався з Українською Гельсінською групою.

Я мав в основному справу з фізиками – науковими групами різних країн. За часів СРСР я не вів політичної діяльності іншої, ніж діяльності члена КПРС. Проте вважав себе українцем, і весь фізичний факультет – це були щирі й дуже порядні українці. Але ми робили фізику. Хоча викладали там українською мовою, були різні стінгазети, але ніхто не піднімав крику і не говорив того, чого не варто було говорити».

Коли треба було виступити на урочистих зборах до чергової річниці Жовтневої революції, Юхновський радив підлеглим взяти будь-яку тематичну статтю з газети «Правда» і банально прочитати її з трибуни.

«Ніхто, звісно, не слухав того виступу. Головне, що виступ був, і що ми не потрапляли в око НКВД».

Лідер опозиції

У 1989-му Юхновський хотів взяти участь у виборах народних депутатів СРСР, але змінив рішення на користь перших демократичних виборів до Верховної Ради УРСР. Останні мали відбутися в березні 90-го року. За місяць він самостійно написав собі програму народного депутата.

«Я зрозумів, що бути депутатом українського парламенту зараз є важливішим. Що саме тут будуватиметься незалежна держава. І що це зараз важливіше, ніж моя наука».

З першої ж спроби Юхновський виборов перемогу на окрузі в п’яти конкурентів із результатом 59%.

На противагу прокомуністичній більшості, у парламенті сформувався «Демократичний блок». Його очолив Ігор Юхновський.

«Коли я приїхав як народний депутат до Києва, то одразу і не знав, куди подітися. Хтось підказав, що проходять збори депутатів у Спілці письменників України. Я туди прийшов, побачив дуже багато людей, які себе називали членами "Демократичного блоку". І саме на цих зборах Іван Драч запропонував мене на голову».

Згодом «Демблок» перейменували в "Народну раду", яка нараховувала 125 депутатів із різних регіонів України – найбільше з Львівщини, Івано-Франківщини та Харківщини.

Опозиційна депутатська група поділялася на помірковане та радикальне крило, яке Юхновський називає «крикунами».

Пояснюючи ставлення до «крикунів», він апелює до слів галичанина Івана Франка з «Одвертого листа до галицької молодежі».

«Наш голосний, фразеологічний та в більшій частині нещирий, бо ділами не попертий патріотизм мусить уступити місце поважному, мовчазному, але глибоко відчутому народолюбству, що виявляє себе не словами, а працею», – йдеться в листі.

«У нашій групі були і спокійні люди, які давали дуже розумні пропозиції, – пригадує академік. – Коли розглядалося якесь питання – я був лише режисером. Вів засідання нашої групи, спокійно все слухав, виловлював розумні речі та підводив підсумок.

Коли його ставив на голосування, все приймалося – спочатку в нашій групі, потім у парламенті. Бо ми брали Верховну Раду своєю переконливістю».

Як лідер «Народної ради» Юхновський регулярно виступав із трибуни парламенту. Запевняє, що хоч він і представляв опозицію – більшість його уважно слухала.

«В університеті я навчився викладати так, щоб тримати увагу студентів. Свої виступи писав дуже акуратно. Вони мали бути логічними, відповідати музичному такту – раз, два, три, чотири. Слова мали литися, як музика, тоді вони легко сприймаються. Завдяки цьому мене уважно слухали, і я не мав жодного ворога у Верховній Раді».

Ініціатор референдуму

«Якось у червні 1991 року я сказав членам «Народної ради», що треба проголошувати незалежність України. Більшість тоді відповіли, що я ненормальний або просто балакун. А потім відбулося ГКЧП. І стало зрозуміло, що ми мусимо скористатися моментом і проголосувати за незалежність України», –пригадує, з чого почалося проголошення незалежності Ігор Юхновський.

Він певен: якби не наполягання «Народної ради» – замість незалежності Україна могла отримати Союзний договір із Росією.

«Тоді ми змусили Кравчука скликати надзвичайні збори Верховної Ради. Він дуже неохоче це робив, вимагав 150 підписів депутатів».

Ініціаторам проголошення незалежності вдалося переконати три десятки комуністів.

«Ці люди не були ідіотами, вони розуміли, що така країна не може існувати. Це були розумні директори підприємств, помірковані люди, які уважно слухали, що говорили їхні опоненти».

Канцелярія ВР фактично саботувала підготовку засідання сесії 24 серпня. Тому за одну ніч «Народна рада» своїми силами на розмножувальній машині, отриманій з діаспори, роздрукувала 450 примірників проектів кількох постанов.

Над своєю промовою на цьому історичному засіданні Юхновський думав довго.

«Аж поки мені не майнула думка, що незалежність має бути підтверджена референдумом. Навіщо це було потрібно? Бо потім Верховна Рада могла просто скасувати постанову про проголошення незалежності України».

У своєму виступі з трибуни Юхновський закликав депутатів підтримати постанову про проголошення незалежності України словами: «Народ України має воскреснути від тремтіння страху. Усі люди України мають стати розкутими і цілеспрямованими».

Він був певен: справжню незалежність можна здобути лише шляхом референдуму.

«Нікудишній» кандидат

У президентських виборах 1991 року взяло участь одразу кілька представників «Народної ради». Зокрема, Ігор Юхновський.

«Я до цього питання поставився неакуратно. Я не пропонував «Народній раді» свою кандидатуру. Хоч і чекав, що мене висунуть. Але здивувався, що свою кандидатуру висунув Чорновіл, бо він був членом «Народної ради», але мене про своє рішення до відома не поставив. Пізніше те саме сталося з Лук’яненком та Табурянським.

І тоді до мене підійшов Тарас Стецьків і сказав, що ми вас висунемо кандидатом у президенти. Я приємно здивувався. Мушу сказати, що я хоч чудово знав політику, економіку України, але був нікудишнім кандидатом».

Юхновський пригадує свої виступи в різних українських містах. У Дніпрі, наприклад, він зустрівся з директорами найбільших підприємств.

«Я їм розповідав те, що вони знали в двадцять разів краще за мене. Замість того, щоб сказати: я вас готовий вести, але давайте разом думати, як будувати українську державу. Я зрозумів, що не виступав як вожак».

Водночас у Донецьку після виступу перед шахтарями йому винесли з їдальні багато тортів. А коли Юхновський спізнився в Слов’янськ на дві години, то люди і далі сиділи в залі. Чекали.

«Ні, вони не боялися піти, і що хтось їх за це покарає. Тоді вже люди не боялися. Вони чекали, бо хотіли почути щось нове».

Каже, припустився помилки. Замість того, щоб займатися активною агітацією під час виборчої кампанії, він поїхав у складі делегації в США.

На запитання, чи вірив у свою перемогу, відповідає: «Не ставте таких питань, бо відповіді завжди будуть неправдиві».

На виборах у грудні 91 року Юхновський отримав лише 1,71% голосів українців. Сумарно члени «Народної ради», включаючи В’ячеслава Чорновола, набрали вдвічі менше за Леоніда Кравчука. Останній отримав 63,65% голосів. Тобто шансів у націонал-демократів практично не було.

Теорія бульбашки і нової Конституції

Від великої політики Юхновський, народний депутат чотирьох скликань, відійшов у 2010 році. Тоді його усунули з посади в.о. голови Українського інституту національної пам’яті, заснованого ще президентом Ющенком.

«Тодішній віце-прем’єр Семиноженко мене обманув. Прийшов до мене і сказав, що уряд дуже просить, щоб він став головою Інституту. Я написав заяву за власним бажанням. Але тут же Семиноженка звільнили з посади віце-прем’єра. Тобто це був такий хід конем супроти мене. Але Семиноженку теж підставили ніжку».

За чотири роки роботи Інститут національної пам’яті при Юхновському і за ініціативою президента Ющенка вивів тему Голодомору на національний рівень. Інститут супроводжував спорудження центрального меморіалу Голодомору та видав серію «Книги пам’яті» з іменами жертв трагедії з кожної області України.

«Що дало Ізраїлю вивчення проблеми знищення євреїв? Те саме, що і нам тема знищення українців – вона дала самоусвідомлення, що політичне, економічне, соціальне та навіть фізичне існування може бути забезпечене тільки в незалежній державі».

Після повернення до Львова Юхновський повернувся і в свою улюблену науку. Каже, що йому цілком вистачає посади радника президії НАН України і його роботи над фізичними дослідженнями.

«Ви знаєте, що таке свобода? Це коли ви робите те, що хочете».

Юхновський знову «робить фізику». Коли він починає про неї говорити, помітно змінюється на обличчі, немов розповідає про власну дитину. Втім, роки в політиці далися взнаки.

Але державотворча справа Юхновського теж не відпускає. Він взявся писати новий проект Конституції з двопалатним парламентом та самоврядними громадами. Для цього зв’язався з юристами, які працювали ще над документом 1996 року.

«Ще в 96-му році я пропонував Кучмі проект Конституції з двопалатним парламентом. Кучма ним загорівся. Але ми прийняли таку Конституцію, на яку погоджувалася комуністична більшість, це була поступка різноманітним силам.

Наприклад, ми мусили записати багато автономних прав Криму, бо нам не вистачало кількох голосів кримчан, щоб проголосувати документ у цілому.

Сьогодні прийняття нової Конституції і розбиття держави на громади, на районі і самоврядні міста є одним з елементів виходу з нинішнього становища. Існування української держави можливо лише тоді, коли ми зробимо цю державу раціональною, справедливою і чистою».