стрічка

Рогізне: український прапор у селі підняли лише з другої спроби

25 Травня 2019, 10:30
Фото ілюстративне 787
Фото ілюстративне

Старше покоління демидівчан ще й досі пам’ятає ті часи, коли  національні символи були заборонені радянською владою. З 1989 до 1991 роки за них точилася справжня боротьба з комуністичним режимом. Це був складний час, який ставив виклик перед ініціативними і патріотичними жителями країни. Згодом владні лещата послабили свій тиск і люди стали вільніше висловлювати свої думки щодо символів українського народу.

Вперше синьо-жовті прапори на Рівненщині підняли 18 червня 1989 року під час вшанування козаків, які загинули на Берестецьої битви у селі Пляшева. Це був перший гучний сигнал до подібних акцій по всій області. Проте підняття стягів не завжди проходило спокійно. У деяких містах виникли сутички між партійними працівниками та міліцією з однієї сторони та активістами з іншої.

Вже у 1991 році містах, селищах та селах можна було побачити український двоколор.

Не оминуло патріотичне піднесення і Демидівський край, який тоді входив до складу Млинівського району. Про перший підйом синьо-жовтого прапора розповів безпосередній учасник акції Віталій Маргосюк із села Рогізне.

«То був складний час, коли відбувалися зміни, багато людей не розуміли, чим все може скінчитися. У нашому селі правив отець Василь Ліщук, який був патріотичною людиною і далекоглядно оцінював стан справ. Він запевняв, що Україна буде незалежною і залишилося чекати ще не довго. В 1991 році вирішили вивісити прапор, який символізував би патріотичне відродження села. Я зі ще двома хлопцями, Віктором Федасом та Ігорем Данилюком, взялися реалізовувати задумане. Де взяли синьо-жовте полотнище, вже й не пам’ятаю, вивісити вирішили на димарі котельні. Він саме в центрі села, дуже високий і прапор був би помітний із далеку. Лізти на трубу довелося вночі, щоб ніхто не бачив, адже за таке могли бути проблеми. Було небезпечно, але про страх тоді я не думав», – пригадував чоловік.

Коли зранку над селом замайорів великий український прапор, деякі селяни навіть заплакали. Люди раділи, що дожили до того часу, коли побачили над рідним краєм національний символ. Тоді ніхто не сумнівався, що Україна – буде!

«Прапор пробув над селом не довго. Така зухвала акція розгнівала тодішнє районне керівництво. Подібні речі трактувалися як прояв націоналізму, посягання на державні символи СРСР. Другий раз встановлювати прапор знову зголосився я. Коли спускався із труби, полотнище почало тріпотіти від вітру й це почув міліцейський патруль, який чергував у сільраді. Мене тоді забрали  до райвідділу, довго проводили профілактичну бесіду. Від серйозних наслідків врятувало те, що я був у Афганістані й міліціонери не наважилися дати хід справі», – веде мову Віталій Маргосюк.

По-іншому дивився на сміливий вчинок голова сільської ради Анатолій Панчук, який багато років потому очолював село. В ті часи за таке діяння могли постраждати і причетні, і зовсім невинні люди. Адже контроль за всіма сферами життя був тотальний і міліція з КДБ не дрімала.

Вже на другий день сільського голову викликали в райком партії і вимагали вжити рішучих заходів, притягнути причетних, взяти під контроль політично неблагонадійних жителів села. Варто зазначити, що Анатолій Володимирович повівся гідно й відмовився реагувати на подібні акції, бо розумів, що українській державності – бути!

Постанову «Про державний прапор України» Верховна Рада прийняла лише через два роки після цих подій – 28 січня 1992 року.

Сергій ЩЕРБАТЮК

 

Коментар
04/12/2021 П'ятниця
03.12.2021
01.12.2021
30.11.2021
29.11.2021
28.11.2021
27.11.2021