стрічка

Коли почалася радянська антицерковна кампанія, монахів виселили з «Козацьких могил»

27 Березня 2019, 19:10
1417

 

60 років тому, у березні 1959 року, останні монахи Свято-Георгіївського монастиря на «Козацьких могилах» змушені були залишити свою обитель і виїхати із села Пляшева. 


У монастирях розміщували будинки престарілих

Розпочата Микитою Хрущовим наприкінці 50 років антицерковна кампанія призвела до гонінь та руйнації церков по усій території Радянського Союзу. Особливу увагу органів влади в Україні привертали монастирі, які були традиційними центрами паломництва віруючих. Щоб зменшити потік прочан та підірвати їх віру, протягом двох років із 40 існуючих на території України монастирів і скитів ліквідували 19, а їх мешканців розмістити в обителях, що залишаться. А для припинення паломництв до святих місць, при монастирях ліквідували готелі. Монастирські приміщення передавали відповідним Радам депутатів трудящих і їх використовували під культурно-просвітні установи, школи, лікарні, будинки престарілих... Речі культового вжитку, іконостаси, ікони, релігійну літературу передавали діючим монастирям або найближчим церквам, дещо віддали до музеїв, але багато чого знищили. Пам’ятники архітектури, розташовані на території монастирів, які закривалися, залишалися у віданні архітектурних управлінь, а ті з них, що використовувалися раніше як парафіяльні церкви, передавалися за типовим договором релігійним общинам або ж просто закривались. 

Значно ускладнив можливість зареєструвати чи відкрити нову парафію закон про релігійні культи, який водночас спростив процедуру їх закриття. Розпочалася широка кампанія по вилученню церковних будівель. Для того, щоб підірвати матеріальну базу церкви, зменшили площі земельних ділянок, які перебували в користуванні у монастирів та підвищили на них податок, відмінили пільги по податку з будівель і земельній ренті, заборонили використання найманої праці в обителях. 
Аби зберегти монастирі та церкви ,віруючі організовували збір підписів з проханням не закривати храми, але практично усі звернення відхилялися.
В умовах масової ліквідації монастирів та закриття приходських храмів встояти не зміг і Свято-Георгіївський чоловічий монастир на «Козацьких могилах», який із 1953 року був приходською церквою, хоча тут і проживали ченці. У середині 1958 року доля десятка літніх насельників монастиря залишалась невизначеною, але влада намагалася виселити їх із «Козацьких могил». Щодо монахів-чоловіків велися переговори з архієпископом Палладієм про переселення їх до Почаївської лаври, а от жінок монастирі приймати не хотіли. Оскільки вони були надто старі, хворі і потребували догляду, їх пропонували розмістити у будинок пристарілих.

Жителі Пляшевої та люди, які приїжджали до монастиря, намагалися відстояти монастир. У Державному архіві Рівненської області збереглися заяви від них до Ради по справах церкви при Раді Міністрів СРСР з проханнями не закривати монастир та дозволити монахам надалі жити в їх келіях. 
Та влада вже прийняла остаточне рішення – ліквідувати монастир на «Козацьких могилах». Першим кроком стало зняття з реєстрації діючих церков Михайлівської церкви, архітектурної пам’ятки ХVІІ століття.
На кінець 1958 року на «Козацьких могилах» залишились лише архімандрит Антоній та псаломщик ігумен Калістрат. В кінці грудня настоятель Антоній передав монастирські будівлі (будинок, клуню, хлів) комісії Козинського району. Монахів відселили до Почаївської лаври, тож приміщення звільнилось. Склали відповідний документ про передачу майна. Фактично, Антоній та Калістрат залишалися без даху над головою, бо у відібраних будівлях планували розмістити пологовий будинок. 
У зв’язку з адміністративною реформою, у 1959 році село Пляшева відійшло до Демидівського району, а Георгіївська церква у підпорядкування благочинного церков Демидівського району протоієрея Яблонського. Архімандрита Антонія та ігумена Калістрата звільнили від виконання обов’язків, але вони залишилися жити на «Козацьких могилах».

Проте на початку березня 1959 року архімандрит Антоній та ігумен Калістрат змушені були залишити «Козацькі могили», оскільки того бажала радянська влада. Згідно документів, архімандрит Антоній перейшов на церковну службу в місто Луцьк, ігумен Калістрат ще деякий час перебував у Пляшеві, та зрештою, змушений був виїхати до брата на Тернопільщину.

 

Монах без ноги допомагав селянам обробляти поля

Жителька Пляшевої Степанида Ханенко, 1928 року народження, згадувала про монастир «Козацькі могили»: «Як закрили монастир, монахів забрали до Почаєва. Все своє вони позв’язували в клунки і забирали з собою. Я потім ходила в їхні келії, двері кругом були навстіж відчинені, тільки ікони на стінах остались.  У келії, де жив монах Анатолій, я взяла ікону до якої він молився, бо вдома образів не мала.  Коли хворіла, ікона впала, я підняла її, поцілувала, помолилася… Після цього почала одужувати. Ікона мене зцілила. Анатолій мав дар передбачення, він похований у Почаєві. Казали, що над його могилою туман стояв. Люди навіть землю з його могили брали. 
Зверху келії мали Калістрат, він без ноги був, Вавило, Яків. Це жили чотири жінки: три монашки, а одна ні. Вони їсти варили. Знизу була кухня, комори, у великій печі пекли хліб. Якось приходжу, піч горить, а монах, голова рушником пов’язана, хліб місить. Поруч стояли форми великі з бляхи, і менші. Монахи самі хліб пекли і складали в коморах на полиці. Перед Різдвом їздили кіньми по селі на молитву. Монах заходив до хати, молився, читав з книжки, а їм за давали великі калачі, виносили до воза і клали в мішок. А на Водохреще вони ходили святили хати. Монашок звали Агнія, Макарія, Євнікія. У Макарії був рак грудей, довго хворіла. Як померла, її поховали біля церкви. Макарія була сестрою настоятеля Мілетія, якого забрали до Почаєва. Ще одна монашка також хворіла, в неї був дуже великий живіт, проте в лікарні оперувати не стали. Четверта ж жінка, яка не була монашкою, допомагала на кухні, а ще – гарно шила. Монахинь, як закрили монастир, забрали до Почаєва. 
Монахи бідно жили. Але мали своє поле, садок. Не раз настоятель Мілетій казав до мами: «Тетяно, прийдіть дітям яблук назбирайте». Монахи тримали пару коней, дві корови. Поле самі обробляли, зрідка селяни помагали. Мали все своє: і капусту квасили , і огірки в діжках стояли. На свята свиню кололи. Потім їм почали посилки слати, здалека: рис, цукор, оселедці…
Калістрат, хоч і без ноги був, працював на полі. Наш батько з війни не повернувся, тож мама іноді просила його засіяти поле.  Калістрат, як закрили монастир, хотів тут в селі залишитися, просив багатьох людей, щоб поселитись в них, але ніхто не захотів його прийняти. І в Почаїв його не прийняли. 
Як закрили церкву, дзвони люди з Пляшевої зняли і сховали. Одного дзвона потім віддали, а два інші, ніби то, вкинули в річку.» 
Попри те, що монастир закрили, а монахів відселили, художники Корецький та Трохимлюк продовжували розписувати Георгіївську церкву. Казали, що авансом тримали 50 тисяч рублів, тож відпрацьовують. Різні інспекції штрафували художників, проте ті, сплативши штрафи, продовжували роботу.

Старенький церковний староста Панас Романюк продовжував боротися за храм:   писав заяви та скарги у всі інстанції Рівного та Києва. 


Парафію визнали «малоімущою»


Настоятелем церкви у Пляшеві після виселення монахів призначили священика Гната Юхимчука. Документів про призначення архіві не збереглося, але збереглася скарга церковної ради Святої Іоанно-Богословської церкви Демидівки, що священик Ігнатій Іовхимчук за два тижні до Пасхи покинув служити в Демидівці і пішов правити у Пляшеву і Солонів. Парафіяни просили пояснити, чи має він дозвіл залишити їхню парафію і служити в Пляшеві. Втім, через утиски влади, отець правив тут не довго. 
Сумною була Дев’ята П’ятниця 1959 року. Люди прийшли до «Козацьких могил» на Богослужіння, але вести його не було кому. Монастир закрили, село П залишилось без священика, а благочинний Демидівського району Яблонський без дозволу вищого керівництва, самовільно не наважився служити у церкві.

У 1959 році на парафію у Георгіївську церкву села Пляшева призначили іншого священика із Волинської області – Феофана Флоровича Голячука. Він також служив по сумісництву у церкві села Солонів. Але обидва храми значились як «маломощние» приходи і їх внесли до списку по скороченню церков і приходів, що означало неминуче закриття храму.

У серпні 1959 року прихожани пляшевської церкви звернулися до уповноваженого Ради по справах церкви з проханням виділити у колишньому монастирському будинку квартиру для священика, проте у проханні відмовили.
Усіма засобами влада намагалася припинити діяльність церковної громади села Пляшева. Залишившись без помешкання, священик змушений був весною 1960 року покинути «Козацькі могили».
Загалом, під час антирелігійної кампанії протягом 1961 – 1963 років, в області зняли з реєстрації 88 храмів, з них 20 у Млинівському районі. У цей період припинив діяльність храм у селі Солонів, а от Георгіївська церква у Пляшеві з реєстрації знята не була і надалі була у списках діючих церков, але як така, де немає священика.
Кінець антицерковній кампанії та закриттю монастирів поклав переворот 1964 року, коли Микиту Хрущова усунули від влади. На той час в Україні залишилося 9 монастирів, у яких проживало 939 самітників.
Нове керівництво призупинило наступ на церкву, однак трактування релігійного питання не змінилося. 

Лариса Пилипів

Коментар
04/12/2021 П'ятниця
03.12.2021
01.12.2021
30.11.2021
29.11.2021
28.11.2021
27.11.2021